Історія та сьогодення Погребищенського району, районного суду Вінницької області.
Територія Погребищенського району розміщена в лісостеповій зоні центральної частини північної області Придніпровської височини у північно-східній частині Вінницької області.На півночі район межує з Житомирською, на сході - з Київською областями, на півдні з Оратівським та Липовецьким, на заході з Козятинським та Калинівським районами Вінницької області.
Територія району становить 119,9 тис. га або 4,5% території Вінницької області.
Перші згадки про древній Надросянський край датуються 1148 роком. Погребищани є нащадками слов’янського племені “росичів”, які згадуються в “Слове о полку Игореве”, що кочували по мальовничих берегах річки Рось. Саме тут , на території Левківської сільсько ради бере початок річка – красуня, річка – історія, що не одне тисячоліття несе свої води через Вінниччину, Київщину, Черкашчину до сивого Дніпра - Славутича . В стародавніх літописах цю річку називали Русь. На думку багатьох істориків, саме ці племена стали ядром Київської Русі.
На початку ХШ століття після монголо-татарсько навали на Пожарську, де було поселення Рокитня, залишилися одні погреби та підземні ходи , де вдалось уціліти не багатьом мешканцям краю. Звідси і походить сучасна назва районного центру - Погребище.
В середині ХУІ століття місто користувалося Магдебурським правом. В 1629 році воно налічує понад 6 тис. жителів. В той час як у Вінниці - 9 тис. В 1653 році його було вдруге вщент зруйновано князем Вишневецьким , що відступав разом з поляками із-за Дніпра під натиском Б.Хмельницького.
На початку 18 століття Погребище славилось як значний осередок торгівлі та ремесел. Місцеві ярмарки приваблювали купців не лише з Польщі, а й з ряду інших сусідніх країн.
Антифеодальнё повстання, визвольнё війни та жорстокі розправи неодноразово ставали справжнім випробуванням для мешканців нашого краю. Погребищани були безпосередніми учасниками Коліївщини, народних повстань під проводом Семена Палія, Івана Медведя, боролися за кращу долю в загонах Устима Кармелюка.
На початку ХХ століття містечко нараховувало : дворів –943, жителів – 5807 чол., 2 церковно-приходськё школи, 6 круподерень, завод “шипучих вод”, 2 водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м’ясних лавок, розпочато будівництво цукрового заводу.
Радянську владу в Погребищі встановлено в січні 1918 року. Та містечко не уникнуло потрясінь громадянсько війни. Спочатку його захоплюють німці, потім петлюрівці, банда Зеленого, денікінці, білополяки. І лише 6 червня 1920 року Червона Армія визволила його від інтервентів.
До Другої світової війни - в 1921 році було відкрито агрошколу.
В 1923 році – організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка.
З 1927 року в місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію, яку знають не тільки в Україні, а й в Європі і навіть у далеких В’єтнамі, Кубі , Нікарагуа.
Постановою ВУЦВК вёд 7 березня 1923 року №309 «Про адміністративно-територіальний поділ Київсько губерні» було утворено Погребищенський район, що з 27 лютого 1932 року ввійшов до складу Вінницько області. В районі проживало 70 400 чоловік, входило 40 сільських і 1 селищна рада, створено 47 колгоспёв.
Нёмецько – фашистськё війська окупували місто 21 липня 1941 року. В часи окупації тут діяла підпільна група опору, яку очолював 18 – річний юнак М. Д. Копецький. 30 грудня 1943 року місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танково армії генерала М.Ю.Катукова. В пам’ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни “ИС”.
Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Це А.Бурлачук, В.Кравченко, А.Москальчук, А.Пономарчук, М.Сьомак, Є. Слободянюк, В.Терлецький.
В братській могилі, що знаходиться в центрі міста, поховано 653 захисники Вітчизни.
Майже із 100 воїнів - ітернаціоналістів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось 6 погребищан: Є.Кумчак, В. Єващук, О.Харченко, Є.Мельник, О.Шевчук, В.Єщук. Свято бережеться пам’ять про полеглих земляків . В міському парку встановлено обеліск пам’яті, їх іменами названо солдатськё поля.
В 1966 році запросило в аудиторі своїх перших учнів медичне училище ( з 2006 року - медичний коледж ), що є одним із кращих в Україні.
Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 році переведено в просторе, капітально відремонтоване приміщення.
У 1985 році відкрило двері професійно - технічне училище (нині –вище професійне училище-42). Тут щороку навчається біля 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства. Училище для практично підготовки учнів орендує 1000 га орної землі та активно співпрацює з технічним коледжем “Ле-Шатуа” (Франція).
Надросянська земля за свою багатостолітню історію гостинно приймала ряд відомих постатей. Історія свідчить, що влітку 1708 року під час російсько-шведсько Північно війни Петра і та Карла ХІІ неподалік від с. Борщагівка стояв військовий табір українського гетьмана Є.Мазепи. Тут прилюдно були страчені високопосадові особи того часу - В.Кочубей та І.Іскра, тіла яких пізніше, за наказом Петра І , було перепоховано на території Києво-Печерської лаври. Через 200 років у центрі села їм встановлено пам’ятний знак. В 1822 році тут побував геніальний російський поет О.С. Пушкін. Територію району здійснив мандрівку великий син українського народу Т.Г. Шевченко.
На землях графа Ржевуського в кінці ХЄХ століття збудовано залізницю та станцію, яку названо на честь графа –“ Ржевуська”. Донька графа Ржевуського Евеліна Ганська була другою дружиною знаменитого француза Оноре де Бальзака.
Чи не кожен гість району прагне побувати в селі Круподеринцях. Там і понині красується старовинна церква – пам’ятник архітектури, що у 1895 році за проектом Померанцева О.М. була збудована на кошти графа М.П. Ігнатьєва, являється зменшеною копією Києвського Володимирського Собору, що височить в столиці Болгарії – Софії , та за архітектурним стилем, розмірами та оздобленням не мала собі рівних у окрузі. У ній знаходиться поховання російського державного діяча і дипломата, засновника міста Владивосток графа Миколи Павловича Ігнатьєва (1832- 1908 рр.).
Добре відомі світові славетності, що народилися або ж проживали в різний час в Надросянському краї - віртуоз гітари М.Д. Соколовський , народний артист СРСР, соліст Віденської опери А.Є. Кочерга, народна артистка України Г.Г.Яблонська, дитячий письменник С.Т.Алєксєєв фольклористка і етнограф Н.А. Присяжнюк.
Рішенням колегії райдержадміністрації у 2003 році було створено Алею бойової та трудової слави Погребищенського району. Мета створення Але – вшанування земляків, які своєю працею і талантом прославили рідний край та зробили вагомий внесок у розвиток району. На сьогодні на Алею занесено імена 87 погребищан.
В мирі та злагоді в районі діють 65 релігійних громад 8 конфесій.
В районі діють осередки 54 політичних партій, що представляють всю палітру суспільно-політичного життя України. На останніх президентських виборах понад 85% погребищан віддали свої голоси за чинного Президента В.А.Ющенка.
В Погребищенському районному суді Вінницької області збереглися накази суду з 1944 року, та з розповідей пенсіонерів які працювали в даному судді склалась така історична довідка.
В 1944 році Погребищенський народний суд очолював народний суддя Синчук Тимофій Дмитрович, згідно наказу № 35 Управління НКЮ у Вінницькій області від 13 травня 1944 року.
В складі суду того часу були такі посади : суддя, секретар судового засідання, секретар камери, секретар народного суду, судовий виконавець, діловод-друкарка, кур’єр-прибиральниця, конюх.
В 1955 році народним суддею був призначений Черкес О.А, який працював до 1960 року, так як судді тоді обиралися строком на 5 років. Старшим секретарем суду Коваль М.П., секретарем судових засідань працювала Латенко К.П., друкаркою працювала Кудра К.І., судовим виконавцем працював Ситнюк С.А., конюхом працював Пастушенко І, прибиральницею працювала Хоменко О.І..
В 1960 році прийшов працювати суддею Дзюбенко Євгеній Петрович, незабаром з 1963 року коли об’єднали Плисків до Погребищ очолював посаду голови Погребищенського народного суду. В складі суду добавилась штатна одиниця судді яку займала Свірчевська Олександра Василівна. На той час приміщення суду знаходилося по вул. Шевченка м.Погребище.
З 1970 року по 1979 рік Головою суду була призначена Свірчевська Олександра Василівна, народними суддями були Грущенко Микола Тимофійович, Салюк Петро Михайлович.
В 1979 році керівництво суду очолював Салюк Петро Михайлович, який призначений головою Погребищенського народного суду в якому пропрацював до 1987 року, під його керівництвом працювали судді Мацюк Георгій Олександрович, Колос Сергій Степанович який наданий час працює суддею в судовій палаті в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області. З 1987 року на посаду Голови Погребищенського народного суду призначений Мацюк Георгій Олександрович, який працює в даному судді на посаді судді з 1981 року і по сьогодення.
Указом президента України від 20.08.2001 року №641/2001 відповідно до пункту 23 ст.106 Конституції України затверджено Мережу та кількісний склад суддів Погребищенського місцевого суду м.Погребище Вінницької області.
Під керівництвом Мацюка Г .О. в судді працює працює чотири досвідчених суддів які обранні безстроково та мають значний стаж роботи .
Скрицький Леонід Петрович працює на посаді судді з 1993 року.
Бойчук Олександр Григорович працює на посаді судді з 1995 року.
Марченко Людмила Володимирівна працює на посаді судді з 2003 року.
На даний час в Погребищенському районному суді працює двадцять два працівники суду згідно штатного розпису та трудової угоди.
Керівник апарату суду – Довбня Андрій Сергійович, який розпочав свою трудову діяльність в суді з 2000 року на посаді «консультанта суду», «помічника голови суду» на даний час здобув повну вищу освіту «Магістр права». Помічник голови суду - Лабенко Володимир Михайлович змінив Жилюка Дмитра Олександровича котрий працює в Погребищенському РВУМВС України. Три помічники суддів – Дацюк Денис Дмитрович, змінив Кравця Дмитра Олександровича котрий працює в Погребищенському РВУМВС України, Павлюк Леся Іванівна, Адаменко Оксана Юріївна. Досвідчений фахівець старший секретар суду – Васильєва Любов Адольфасівна яка має досвід роботи в суді понад 30 років. Секретар суду – Трофимчук Катерина Василівна, чотири секретарі судових засідань із них Павліченко Марія Дмитрівна, Москаленко Світлана Павлівна які мають значно великий стаж та досвід у роботі., а також Довбня Ганна Анатоліївна та Гуменюк Галина Петрівна, ряд інших працівників архіваріус – Воловик Юля Романівна, консультант суду- Скалецький Сергій Олександрович, консультант з кадрової роботи – Полічук Роман Іванович, судовий розпорядник Любаневич Іван Андрійович, два сторожа Дигас Василь Іванович, Кравченко Михайло Миколайович, головний спеціаліст з інформаційних технологій – нова посада яка була введена в зв’язку з впровадженням в роботу суду комп’ютерної техніки та технологій – Сугак Олександр Миколайович , діловод - Іванюта Лідія Василівна, друкарка – Третяк Вера Петровна та прибиральниця Миколайчик Оксана Миколаївна. В апараті суду переважна більшість працівників мають доволі великий досвід роботи і стаж не менше 15 років. Поступово збільшується кількість молодих працівників, яким старше покоління передає свої знання і досвід.
На даний час Погребищенський районний суд орендує приміщення першого та другого поверху в Державного казначейства України у Погребищенському районі банку України по вул. Б.Хмельницького, 51 м. Погребище Вінницької області. Дане приміщення потребує поточного ремонту та реконструкції, зали судових засідань, кімнати для конвоювання, забезпечення кабінетами та ПК працівників суду та їх облаштуванням, облаштування пандусами приміщення для осіб з фізичними обмеженнями та ряд інших потреб.
Судді Погребищенського районного суду розглядають всі справи підвідомчі суду по розгляду певної категорії справ судді наказом не закріплені.
_03_03.png)
